Конспект уроку з предмету «Психологія праці та дизайн виробництва»

Тема:   Вступ. Праця як основний вид людської діяльності

 

Мета: ознайомити учнів з основними видами людської діяльності; сприяти актуалізації уявлень учнів про характер, зміст,  види праці та її роль у житті людини; розвивати аналітичне мислення та активність учнів.

Тип уроку: Засвоєння нових знань

Обладнання: конспекти, тест, презентація.

 

ХІД УРОКУ

І. Організація групи (2 хв).

  1. Перевірка підготовки учнів до уроку.
  2. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань (3 хв).

  • Бесіда за питаннями:
    1. Які види людської діяльності вам відомі?
    2. Яка роль праці в житті людини?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу (25 хв).

  • Лекція з елементами бесіди.
  1. Поняття «діяльність».

Основна форма існування людини як особистості – це трудова діяльність. Діяльність – це форма активного ставлення до дійсності, спрямованого на досягнення свідомо поставленої мети. Розрізняють три види діяльності людини, які супроводжують її все життя, це – гра,  навчання, праця. Для людини праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та духовних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей, що забезпечує її виживання.

  1. Взаємозв’язок мотиву та мети трудової діяльності.

Трудова діяльність  зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

         Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чого вона намагається досягти в результаті праці.

Справжньою основою мотиву є об’єктивна необхідність людини в чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й називається мотивом.

 

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спонукають її діяти певним чином і в певному напрямку. Процес задоволення потреб виступає як активний цілеспрямований процес оволодіння тією чи іншою формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня суспільного розвитку.

Праця як діяльність і як процес.

  1. Характер та зміст праці

Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст діяльності визначаються суспільними умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних та вольових процесів. Наявність усвідомлюваної мети завжди лишається необхідною ознакою праці. Решта сторін діяльності — мотиви, способи виконання, добір і переробка інформації — можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися хибно або не усвідомлюватися зовсім. За відсутності усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами та емоціями.

         Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які необхідні для виробництва товарів споживання, — енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так само суспільною є праця і за характером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми у процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу.

Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

  • самої праці як доцільної діяльності;
  • предмета праці (те, на що спрямована праця);
  • знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).
  1. Види праці. Праця як потреба і як засіб задоволення потреб

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м’язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему працівника.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев’ять груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м’язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м’язових зусиль (формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м’язових зусиль і напруження зору та органів  руху (слюсарі-ремонтники);

4) праця, що вимагає м’язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв’язання розумових задач (верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов’язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов’язана з розв’язанням комплексних завдань налагодження верстатів з програмним керуванням (наладчики);

8) праця, пов’язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);

9) праця, пов’язана з творчою діяльністю.

Кожний вид праці вимагає специфічної психічної активності працівника, пов’язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу людини в руховій активності, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу (10 хв).

  1. Дати визначення поняттю «діяльність».
  2. Назвати три види діяльності людини, які супроводжують її все життя.
  3. Пояснити взаємозв’язок мотиву та мети трудової діяльності.
  4. Назвати складники праці, як процесу.
  5. V. Підсумок уроку (3 хв).

VІ. Домашнє завдання (2 хв).

Відмінності між фізичною та розумовою працею.